11 березня 2020
Свій 102 рік народження 7 березня відзначив житель Неданчичів Олександр Іванович Байдак.
Привітали довгожителя з таким поважним днем народження заступник голови Ріпкинської райдержадміністрації Світлана Тризна, неданчицький сільський голова Олександра Пігор, представники Ріпкинської районної організації ветеранів України.
- Ми пишаємося, що на Ріпкинщині проживають такі поважні люди. За Вашими плечима — почесний життєвий шлях та цінний багаторічній досвід. Ви пройшли дорогами двох воєн і сьогодні продовжуєте відчувати себе досить активною людиною. Вклоняємося Вашій мудрості та стійкості, дякуємо за життєву волю та невтомну працю у післявоєнні роки. А ваша велика і дружня родина, яка вами пишається та підтримує, завжди поряд, - зазначила Світлана Тризна та побажала ветерану міцного здоров’я, довголіття, благополуччя, підтримки та уваги близьких людей.
Олександр Іванович подякував за теплі привітання та виявлену увагу з боку влади. Попри поважний вік, бадьорий та енергійний довгожитель радо поділився спогадами про своє життя. Навіть у віці 102 років чоловік не втрачає оптимізму та сили духу.
Олександр Іванович Байдак, народився 7 березня 1918 року в Неданчичах, інвалід війни, учасник бойових дій.
Разом з Марією Миронівною виховали доньку та сина, які живуть у Чернігові та Києві. На жаль, Марія Миронівна, з якою він прожив 63 роки, відійшла у вічність. Нині ветеран радіє трьом онукам та правнучці.
Олександр Іванович проживає з Марією Михайлівною, яка стала йому опорою та дбайливою помічницею.
Пройшов дорогами двох воєн: радянсько-фінської та Другої світової. У 1938 році, після закінчення Неданчицької семирічної школи, призваний до лав армії, службу проходив у Красноярському краї, навчався у Ачинській полковій школі, став зв’язківцем, отримав звання сержанта.
У 1939 році з Сибіру направили на фінський фронт, де командував відділенням зв’язку. Після закінчення цієї війни Олександр Іванович ще служив у стрілецькій морській бригаді на острові Ханка, що на Балтійському морі. Невдовзі зустрів сумну звістку про напад нацистів. Він стояв у героїчній обороні колишнього Ленінграда, відчув пекло блокади, а потім став учасником її прориву. В одному з запеклих боїв отримав поранення, лікувався у госпіталі. Після брав участь у взятті Пулковських висот, дійшов до прибалтійського порту у місті Лібава, де й зустрів перемогу. Після війни ще рік служив. Потім працював у Неданчичах у колгоспі, на пошті. За мужність, відвагу та самопожертву ветеран нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги».
Людям із порушенням зору