Любеч – одне з найдревніших міст на території України. Перші поселення на території сучасного Любеча були ще в VІІІ-ІІІ ст. до нашої ери. 882 рік – офіційна дата першої згадки про нього в «Повісті минулих літ» як про політичний, економічний, військовий, торговий, ремісничий і культурний центр могутньої держави Київська Русь, як про фортецю і пристань на торговому шляху «із варяг у греки». Місто Любеч в різні роки - резиденція київських та чернігівських князів, гетьманів України І.Мазепи та П.Полуботка. Тут в листопаді 1097 року відбувся Перший з’їзд князів Древньої Русі, в 1135 році – Другий з’їзд. В Х-ХІІІ ст. в Любечі діяв Антонівський чоловічий монастир, де з’явилися чудотворні ікони Божої Матері та Спасителя Господа Іісуса Христа. Не втратив свого значення Любеч і в польсько-литовський період, козацьку добу та в ХІХ столітті. Він був в XIII – XIV ст. центром Любецького удільного князівства, потім замковим містом Київського воєводства і волості, округу, старостатства, центром найбільшої козацької сотні Чернігівського полку, а з 1923 по 1963 рік - районним центром.
На сьогодні Любеч – скарбниця пам’яток археології XVIII ст. та архітектури XVII – XIX національного значення: давньоруське місто Любеч та його некрополь, городище “Лисиця”, поселення “Посад городища Лисиця”, ближня і дальня печери преподобного Антонія Печерського, кам’яниця гетьмана Павла Полуботка, Спасо-Преображенський храм, збудований на початку ХІХ ст.
Любеч дав світові багато видатних історичних постатей преподобного Антонія Печерського, Добрині Нікітіча, Олександра Пересвєта, Малуші -матері князя Володимира Великого. З Любечем пов’язані також імена першого руського митрополита Іларіона, Іоана Щирського, Паісія Величковського, графів Милорадовичів.
В Парку Слави селища в братській могилі поховано 876 воїнів, серед яких 6 Героїв Радянського Союзу, які загинули в 1943 році під час звільнення Любеча та форсування Дніпра.
Людям із порушенням зору