back

Голодомор 1932-1933 років в Ріпкинському районі мовою архівних документів

20 листопада 2018

Історія українського народу знала чимало трагічних подій, але те, що сталося в Україні в 1932-1933 роках не має аналогів в історії цивілізованого людства. Без війни, без епідемії, без стихійного лиха загинули мільйони ні в чому не винних селян.

У березні 1933 року голод почався в 103 з 400 районів України. Уважне вивчення географічних карт показує, що наприкінці 30-х років у кожній області України зникли численні сільські населенні пункти, що існували до 1933 року.

Одне з безпосередніх свідчень голоду - смертні книги й статистичні картки про природний рух населення, які велися в сільрадах. Документи Центрального управління народногосподарського обліку при Держплані СРСР, з яких наприкінці 1989 року вперше знято гриф надсекретності, свідчать про те, що реєстраторам ЗАГСів давалися негласні інструкції не фіксувати дійсну причину смерті.

У жовтні 1932 року в УРСР була створена сьома область - Чернігівська, до якої входило тридцять шість районів (в тому числі Ріпкинський, Добрянський, Любецький, що нині в основному складають сучасний Ріпкинський район). На засіданні Політбюро ЦК КП(б)У в грудні того ж року відзначалося, що Чернігівська область відстала від основних зернових районів України в розвитку колективізації.

Мовчазними свідками, які розповідають нам про людські трагедії тих часів, як наслідок проведення державної політики хлібозаготівлі, розкуркулення, колективізації є архівні документи, які зберігаються в Державному архіві Чернігівської області.

Працівниками обласного архіву продовжується робота щодо виявлення документів про Голодомор 1932-1933 років на Чернігівщині. Внаслідок пошукової роботи виявлено 2427 документів, серед яких постанови, рішення, накази, розпорядження, директиви, протоколи, плани, звіти, доповідні записки, зведення, заяви, листи, які раніше були з грифом “цілком таємно”, а зараз вони розсекречені. Серед них є документи, що стосуються і нашого району.

1 грудня 1932 року надходить телеграма оргбюро Чернігіського обкому КП(б)У П. Маркітана до секретарів райкомів про додаткову здачу хліба лісгоспами та радгоспами області. В ній вимагається постановою облбюро від 27 листопада 1932 року:

«1. Запропонувати РПК та уповноваженим облоргбюро КПУ перевірити хлібні фонди по лісгоспах -як в тих, що мали план, так і в тих, що не мали планів та виявити можливості додаткової здачі лісгоспами хліба поверх плану, як тими, що мали хлібоздачі, так і тими, що не мали планів. Виявлений хліб негайно здати.

2. Запропонувати РПК та директорам радгоспів, що виконали плани заготівель ще раз переглянути всі фонди радгоспу та здати в хлібозаготівлю всі лишки.

3. Запропонувати секретарям РПК особисто слідкувати за виконанням хлібоздачі кожним радгоспом у визначений для нього термін».

Так звані «буксирні бригади» шукали і збирали все зерно. Такою ціною добувалась валюта для індустріалізації. Від села вимагали одного - хліба, причому будь-якою ціною.

Є різні цифри померлих від голоду в Україні. Скільки точно загинуло підрахувати важко або навіть і неможливо, бо вже в 1943 році працівники ДПУ забрали і знищили документи, які могли б дати відповіді на багато запитань. Аналіз демографічної статистики 30-х років свідчить, що повні демографічні втрати України, включаючи зменшення народжуваності, сягають понад 5 мільйонів осіб. За приблизними підрахунками втрати Чернігівської області - 362708 осіб, хоча це й не достеменно точно. Не минуло це горе і – Ріпкинщину, забравши у вічність приблизно 4 тисячі життів.

Заява секретарю ЦК КП/б/У від громадян м. Любеч Ріпкинського району

Офіційні документи не розкривають певною мірою трагедії українського села. Але ще живе пам'ять свідків, які пережили ті трагічні часи, пам'ять народу.

Протягом 2007-2008 років збиралися свідчення людей в районі, які пережили голод.

Рубіс Валентина Мойсеївна, 1924 року народження, смт Ріпки: «Не біло нічого… Як зараз пам’ятаю, ходять якісь у шинелях, нишпорять по всіх закутках, ще й гримають наче на собак. Було мені тоді 8 років. Пам'ятаю, як мати прикопала біля тину картоплі, так ті у «шинелях» ходили по всьому двору з якимись щупалками і таки нащупали той прихований запас. Забрали все-все. Їли, що тільки бачили, клевір дикий рвали, заячу капусту, часник заячий, щавель, кропиву. З липи чай заварювали, а ще товкли її на муку, а потім пекли з неї коржі. Одного разу так понаїдалися, що мало не потрапили на той світ…».

Аврамович Євгенія Іванівна, 1914 року народження, м. Чернігів: «В 1933 році направили в Ріпкинську лікарню на практику. Завідуючий лікарнею наказав усім, хто звертається з проханням видати довідку про смерть родичів, видавати такі довідки і написати, що смерть настала від гострої серцевої недостатності. Кілька разів з таким проханням в лікарню зверталась багатодітна мати. А одного разу міліціонер привіз до нас дівчину років 18-19 років і приніс всі довідки, які ми видали її матері. Зۥясувалося, що ця дівчина і її мати вбили і з'їли всіх своїх молодших дітей, а потім озвірила від голоду дівчина вбила свою матір, і коли її варила, сусіди заявили в міліцію, що чути запах смаженого м'яса».

В будь-якому селі спроби встановити кількість жертв голодомору за спогадами літніх людей, стають безуспішними, пам'ять уже підводить тих небагатьох старожилів, що вижили в той страшний час. Але ми мусимо пам’ятати про кожного, кого змусили загинути страшною смертю.

З копіями документів, спогадами жителів району про Голодомор 1932-1933 років можуть ознайомитись всі бажаючі, відвідавши виставку архівних матеріалів «Палає памۥяті свіча» в архівному відділі райдержадміністрації за адресою: вул. Соборна, 2-2, смт Ріпки. Виставка працюватиме до кінця листопада цього року.


Архівний відділ
районної державної адміністрації