08 травня 2018
Сьогодні, 8 травня, у День пам'яті й примирення, напередодні 73-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні заступник голови районної державної адміністрації Світлана Тризна відвідала удома ветерана Другої світової війни, учасника бойових дій Івана Бібіка.
Світлана Тризна, вітаючи Героя зі святами, зазначила: "Ріпкинщина пишається вами. Ви є наставником для всього молодого покоління," - сказала вона та побажала міцного здоровя, мирного неба, оптимізму, наснаги, щоб його завжди оточували увагою близькі люди і вручила матеріальну допомогу.
Свої привітання та глибоку повагу ветерану висловили голова Ріпкинської районної організації ветеранів України Ірина Вольська-Баскевич, голова місцевого осередку ветеранської організації Надія Авраменко та секретар Олешнянської сільської ради Наталія Бочарова.
"День Перемоги я зустрів 8 травня на околиці Праги в колишній Чехословаччині," - згадує Іван Іванович.
За плечима уславленого гончара, жителя села Олешня Ріпкинського району, учасника бойових дій Другої світової війни, підполковника запасу, заслуженого майстра народної творчості України, Почесного громадянина Чернігівської області 92 роки, проте оптимізму і бадьорості духу йому не займати.
Іван Іванович Бібік - легенда українського гончарства - сьогодні в Україні немає іншого такого народного майстра, який би володів найдавнішими прийомами гончарної справи. Він - брав участь у регіональних, всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставках, має численні нагороди та дипломи. Неодноразово проводив майстер-класи на різноманітних симпозіумах гончарства. Його роботи знаходяться в приватних колекціях в Україні та за кордоном, описані і наглядно відображені в багатьох книгах, збірниках і буклетах.
Бібік Іван Іванович народився 25 листопада 1925 року в с.Олешня Ріпкинського району в родині гончарів. Олешня у всі часи славилася своїми майстрами. Малий Іван допомагав батькові по гончарству - розставляв готові вироби, пробував свої сили за гончарним кругом і потайки мріяв пов’язати свою долю з гончарним ремеслом.
Вже у 15 - 16 років хлопець робив невеликі літрові горщики, мисочки. У 1941 році закінчив вісім класів і так сталося, що саме 22 червня роздавали шкільні атестати. Але шкільний випуск не відбувся - почалась війна.
Олешня під окупацією нацистів була два роки. Всі місцеві жителі і діти важко працювали. Не вивезли Івана на примусові роботи в Німеччину лише через те, що в селі не вистачало робочих рук. Старший брат Василь пішов у партизани, а потім - на фронт. Був учасником битви за Дніпро. Дійшов до Берліна, але загинув незадовго до Великої Перемогии - 29 квітня 1945 року. Загинув на війні смертю хоробрих і батько - Іван Бібік.
Івана призвали на фронт в 1943 році. Спочатку шість місяців навчання у Казанському піхотному училищі. Після навчання направили кулеметником 146-ої піхотної дивізії Прибалтійського фронту.
В жорстокій битві під м. Тарту Іван Іванович дістав поранення, а від особового складу батальйону мало хто залишився. Після шпиталю його направили командиром обслуги 122-мінометної гаубиці 1253-го артполку 25-го корпусу прориву головного командування.
Звільняв Прибалтику, Польщу, а у складі 1-го Українського фронту дійшов до Берліна. За кожне місто на підступах до Берліна велись жорстокі бої. Там полягло багато бойових друзів. Наказом Верховного Головнокомандуючого за № 321 від 3 березня 1945 року та № 340 25 квітня 1945 року за зразкові бої при звільненні 15 міст Івану Івановичу оголошено подяку. Ці, пожовклі від часу нагороди, і досі зберігаються, як цінний скарб, у скрині господаря.
Перемогу Іван Іванович зустрів у Празі. Чехи радо зустрічали солдат. Виставляли бочки з пивом і всіх запрошували : «Пийте!». Після війни дивізія стояла в Угорщині, а в березні 1946 року перебазувалась в Київський воєнний округ. Закінчив службу в 1950 році в Німеччині. Демобілізувався старшим лейтенантом. В теперішній час - підполковник запасу.
За воєнну звитягу нагороджений орденами : «Вітчизняної війни 1-го ст.», «За мужність», медалями «За відвагу», "За взяття Берліна», "За перемогу над Німеччиною» та багатьма ювілейними медалями.
Після армії Іван Іванович повернувся в рідне село Олешню і через три місяці одружився з Тетяною Дмитрівною, бойовою фронтовичкою, яка воювала, боролася за життя поранених бійців у «палатах» санітарного поїзда. В сім’ї фронтовиків народились три дочки.
В повоєнному мирному житті довелось освоїти не одну професію. Працював з дружиною у Василькові на керамічному заводі. Після повернення в рідне село був і кухарем, і лісником, і вчителем малювання в місцевій школі, а також - творчим майстром на керамічному заводі в с.Олешня.
У роботі, творчих пошуках, турботах про дітей та онуків, у тяжких втратах, спливли літа. Рано померла одна із дочок, відійшла у вічність дружина. Та майстер не підкоряється впливу літ, не забуває про своє захоплення - виготовлення глиняного посуду, різних фігурок, ваз, казкових персонажів. Нині у рідному селі він найстарший гончар. Але, не зважаючи на це, у праці ще дасть фору молодим.
Живе Іван Іванович в домі один, поряд проживає дочка з сім’єю, далі мешкає друга дочка, які й опікують батька, а при потребі допомагають ремеслу, бо гончарний круг ще і досі крутиться, а піч димить та випалює горшки.
Іван Іванович, незважаючи на свій поважний вік, є активним учасником заходів рідної Олешні, Ріпкинщини, Чернігівської області та України.
Загальний відділ, організаційної
роботи та контролю апарату
районної державної адміністрації
Людям із порушенням зору